Київсько-Житомирська Дієцезія

Свідчення учасників

1 хв
читати

Свідчення учасників

пн, 25/03/2013 - 14:38
Опубліковане: ДДМ 2013
2 коментарі

   "Цього року я вперше відвідав Дієцезіальні Дні Молоді в Житомирі.. Мені дуже сподобалось, навіть незважаючи на сніг на вулиці, у моєму сердці було сонячно, тому що, я гордий, що я - християнин, що я - римо-католик, що я вірю в Ісуса Христа – Господа Бога, адже ВІРИТИ НЕ СОРОМНО, СОРОМНО НЕ ВІРИТИ. Сказати, що щось мені запам’яталось найбільше, я не можу, тому що мені запам’яталось все! Звертаюсь до всіх, хто ще не був ніколи на такому заході, обов'язково відвідайте його в наступні роки".

Максим, Бердичів, 25 років

 

   "Вірити не соромно, соромно не вірити» - це гасло цьогорічного ДДМ нікого не залишила байдужим. Дієцезіальний День Молоді 2013 в Житомирі був дійсно особливим. На попередніх ДДМ була різна погода – і дощ, і сонце. Але в цьому році йшов великий сніг. Але це не завадило молоді Києво-Житомирської дієцезії зібратися в Житомирі на спільну молитву і прославлення Бога. Відразу кинулося в очі те, що цього року була організована несподіванка - для прославдення Бога об’єдналися хористи з різних парафій. Дуже сподобалось те, що на відкритті ДДМ відбувся флешмоб, метою якого було привернути увагу молодих людей до теми визнання кожним християнином своєї віри. Учасники флешмобу під час звучання гімну ДДМ підіймали таблички, на яких вони відрікалися від гріхів та шкідливих звичок, зізнавалися в любові до Господа, просили Його додати їм віри, а наприкінці утворили картину у вигляді символу ДДМ. Це було просто неперевершено. Чекаю вже наступного Дня Молоді:)".

Костянтин Осадчук, Житомир, 20 років

 

   "Хочу поділитися з вами Духом Святим, який прийшов до мене на 21-й Дієцезіальний день молоді в м. Житомирі. Емоції мене переповнюють, і я спробую їх передати в декількох рядках. Скажу чесно, коли я побачив розклад заходів, то розчарувався. Знаєте, ми звикли, що завжди День молоді територіально охоплює весь Житомир: костел св. Софії, костел св. Яна з Дуклі, Житомирську філармонію, Драмтеатр тощо. Тож я вже налаштовував себе, що День молоді пройде марно. Але Дух Святий і насамперед Господь знав, що буде і до чого Він мене приведе, тобто до того, що я зараз пишу цю статтю, а найголовніше до духовного оновлення!

    Пишу вам, слухаючи найпрекрасніший гімн Дня молоді «Господь питає», слова і музику до якого написав о. Олег Сартаков - улюбленець молоді й не тільки! Один лиш гімн чого вартий. Уявіть: навколо тебе одна спільнота, молодь, католики, віруючі і вас усіх об’єднує сам Отець, - Отець, до якого ми приходимо щоденно, а особливо на цьому Дні молоді. Вам просто не передати тих почуттів, коли співається гімн, - гімн визнання віри, нашої віри, яку ми сповідаємо кожного дня, кожної хвилини нашого життя! Музика і слова проникають через усе тіло й доходять аж до самого серця, до самого сокровенного, що ми маємо в собі. Послухав, один раз, другий, а потім починаєш роздумувати над кожним словом і доходиш до початку, до Хрещення. Бо саме під час Хрещення наші батьки відрікалися від зла, від сатани і визнавали віру в Ісуса Христа! І коли я пропустив крізь себе кожне словечко гімну, то з піднятою головою міг голосно кричати наше гасло: «ВІРИТИ НЕ СОРОМНО, СОРОМНО НЕ ВІРИТИ!». І я отримував таку радість, коли з любов’ю повторював: «ВІРИТИ НЕ СОРОМНО, СОРОМНО НЕ ВІРИТИ!».  

     Мабуть, ще ніколи за всю історію в Житомирі на День молоді не було так багато снігу. Зранку по коліна, а на вечір - по пояс! Але молодь, християнську молодь цим не зупиниш. До нас приїхало понад 600 чоловік і не тільки з району чи області. Була молодь і з Одеси, Хмільника, Вінниці, Шаргорода і навіть зі Словаччини, а це понад 800 км звідси. Отці казали, що ледь доїхали з Бердичева, з Довбиша, то що казати іншим, а дехто так і не доїхав, але їхній дух був із нами. Оскільки я водій, то хотів би вам на моєму прикладі розказати, як я пережив ці дні, - дні, благословенні нашим Господом! Нехай Йому буде слава і честь назавжди! Одного разу мені сказали, щореколекції - це паливо, заправка, а я є авто! І це дійсно так! Я «чахнув» кожного дня все донизу і донизу. Ще б трішечки і дійшло б до депресії. Але Ісус мене любить, і Він чекав на мене, тільки я цього не знав. Віра моя ще слабка! Як завжди, на відкритті Дня молоді єпископ-емерит Ян Пурвінський був із нами. І тут отець Ярослав сказав дуже важливі слова, які тримали нас разом і які допомагали нам боротися. Він сказав, що ця погода, сніг, заметіль, хуртовини – то благословення Господнє. Ми маємо боротися і терпіти, щоб відчути хоча б крихту випробування, яке пережив Ісус. Буде важко, але Ісусові було ще важче. Далі - Хресна дорога. Незабутня Хресна дорога. Дух Господній був із нами, і неважливо, що нам було мало місця в катедрі, але мені здається, це спрацювало на краще! Далі Свята Меса з отцем-єпископом Віталієм, незабутня проповідь про віру і сповідування віри. Потім особиста зустріч з Ісусом Христом у Пресвятих Дарах – адорація. Це зустріч сам на сам, віч-на-віч, хотілося би кожного дня так розмовляти з нашим Богом, нашим Творцем! Але це був лише початок.

      Наступний день - і знову випробування! У мене проблеми зі здоров’ям (хвора спина), і вона так мені боліла зранку, думав уже, що не піду. Серце тягнеться до Ісуса, а спина болить. Але Дух Святий зі мною, мені враз пригадалися слова о. Ярослава: «…це випробування, і ми маємо його пройти….». Раз-два - і я на ногах! Але це початок! Снігу стало ще більше, транспорт ледь ходить. Я-то місцевий: ніжками, туди-сюди - і я на місці, тим паче живу недалеко. Але я навіть не можу собі подумати, як це було для наших гостей, як вони добиралися. Мені на наступний день одна дівчина зізналася: "Я ледь стою". Я подумав, що це лише ж обід, а вона тоді сказала, що вчора вони пішки йшли до дому ночівлі, а це неблизько, ще й снігу по коліна! Із самого ранку Дух Святий із нами, і вулицю посипає собі сніжок! Така чудова Служба з отцем-єпископом Станіславом! І знову слова проповіді стосуються віри. Чому так багато про віру? Тому що Ісус завжди дорікав своїм учням, що віра в них слабка. Що ж тоді казати про нас?  

       Далі - незабутні конференції о. Олега Кондратюка на тему: «Як правильно обирати собі супутника життя». Я думаю, що це був просто незабутній рецепт, який усі запам’ятали, тож і я буду користуватися з нього! О. Вальдемар Павелець ще раз допоміг нам зрозуміти, наскільки правдивою має бути наша віра і як ми маємо свідчити про нашу віру. І отже, повертаючись до машини. Залежно від того, чим ми будемо заправляти своє авто - правдивою вірою, істиною чи фальшем, – так воно й буде їхати. Чи буде чмихати, чи буде долати всі перешкоди - то нам вирішувати. Ми маємо багато випробувань, багато перешкод, ми «буксуємо», грузнемо, але якщо ми будемо вірити, вірити всім серцем своїм, всією душею своєю, то обов’язково вийдемо з того «намету», з того снігу. Не бачиш дороги – довірся Господу Богу, довірся Йому, віддай усе Йому. Він краще знає, чого ти потребуєш, і якщо ти будеш вірити, будеш молитися, будеш просити – Він дасть тобі й дасть рівно стільки, скільки ти потребуєш. Лиш повір Йому! Ти не мовчи, любий брате, сестро, ти не мовчи - сміливо визнавай свою віру вдома, на роботі, у школі - завжди, і не соромся. Не соромся, бо Ісус за мене, за тебе, за нас віддав своє життя, і Йому було не соромно! То ж і ти вір і показуй свою віру своїми вчинками, добрими вчинками. Зроби так, щоб Отець наш Небесний пишався тобою так, як пишаються тобою твої батьки. «ВІРИТИ НЕ СОРОМНО, СОРОМНО НЕ ВІРИТИ!»

 

Учасник Дня Молоді

 

матеріал взято з http://www.catholic-media.org/ua/news/ukraine/7334--xxi-.html

Коментарі

я не знаю куди тут писати, хай хтось там розумний напише і поставить це куди треба. або якщо не сподобається то прошу видалити без зазору совісті, дозволяю.
покаюся минулого року я був трохи згіршений поведінкою отця Ярослава. мені здалося що він аж надто попсовий, таким не можна бути. треба бути священиком, там особливим, не таким як всі. і мені здавалося що так як він чинить, не можна. я осуджував отця Ярослава за те що він так себе повадив. простіть мене отче!
але коли я сам став організатором, коли від мене почав залежати процес, коли я сам початися займатися дітьми, я зрозумів усю велич отця Ярослава. Скільки це коштує бути таким добрим, відкритим, щирим, особливо коли все йде не так, коли плани валяться, коли все йде шкереберть.
і чим більше я тоді осуджував отця, то тим більше я тепер дивився на нього зі здивуванням і не розумів як він може таким бути! нема слів. одне захоплення
тому хочу щиро подякувати отця за його служіння, за його приклад. прошу вибачення за моє осудження колишнє.
дякую Богу за дар життя отця, за покликання, служіння! молюся за отця з подякою за всі дари які Господь дав мені під час цього Дня молоді, а також усім, огркомітету, усі як щось робили : співали, нести, тримали, сестрі Гелі та хору, тому хто співав чоловіче соло у гімні, порядковим, особливо дівчатам(це мене шокувало, дівчата - порядкові - у вас що хлопців не вистачає?) і особливі Вікі, яка мені чогось запала там кудись у нирки.
чого я це все не сказав особисто отця Ярославу та іншим?! тому що я хочу це зробити публічно, щоб всі дізналися, тому хочу з користатися цією такою можливістю.
Стасік